Кафедра психології

Кафедра психології

У рамках Тижня безбар’єрності у #ТНТУ відбулася інтерактивна зустріч «Психологія безбар’єрності. Коректне спілкування». Спікером виступив кандидат педагогічних наук, доцент Кафедри психології ТНТУ Віктор Кравецький.

У рамках Тижня безбар’єрності у #ТНТУ відбулася інтерактивна зустріч «Психологія безбар’єрності. Коректне спілкування». Спікером виступив кандидат педагогічних наук, доцент Кафедра психології ТНТУ Віктор Кравецький.
Зустріч добре показала саму суть Тижня безбар’єрності, де “безбар’єрність” означає простір, у якому людина не стикається з перепонами через байдужість, незнання чи стереотипи. Окрім очевидних фізичних бар’єрів для людей з інвалідністю, як-от: відсутність пандусів, ліфтів, адаптованого транспорту чи елементарних вбиралень, існують інформаційні бар’єри через брак субтитрів або адаптованих матеріалів, а також комунікаційні, коли оточуючі просто не знають, як коректно звертатися чи взаємодіяти з такими людьми. Найглибшою проблемою залишається психологічний бар’єр, коли суспільство бачить перед собою діагноз, а не особистість.
☝️Під час зустрічі говорили про те, чому важливо використовувати правильні формулювання: «людина з інвалідністю», «людина на колісному кріслі», «людина з порушеннями слуху», де найперше ми звертаємо увагу на людину, не на її захворювання. «Людина або дитина з синдромом Дауна» – це не «сонячні діти» чи «даунятко», тому що примарна романтизація приховує реальну людину з її характером, правами та потребами.
💬Окремою темою обговорення стала комунікація з людьми з інвалідністю, побудована на повазі до гідності. Людині з порушенням зору важливо представлятися при знайомстві та звертатися безпосередньо до неї, а не до супроводу. У спілкуванні з людьми з порушенням слуху потрібно говорити чітко, дивитися в обличчя, не прикривати губи та не кричати. Людину на кріслі колісному не можна без дозволу торкатися чи переміщати разом із кріслом, адже це частина її особистого простору. Будь-яка допомога має починатися із запитання “чи потрібна допомога?”, без нав’язування.
Під час зустрічі також говорили про універсальний дизайн. Його суть у створенні простору, яким можуть користуватися різні люди без додаткових труднощів. Широкі проходи, доступні входи, зрозуміла навігація, контрастні позначення, субтитри, аудіоописи чи адаптовані сайти полегшують життя не лише людям з інвалідністю, а й усім нам.
Важливим акцентом стала інклюзивна освіта. Люди з інвалідністю мають право навчатися у звичайних школах та університетах, бути частиною спільноти, соціалізуватися, дружити, працювати й брати участь у житті суспільства. Практика ізоляції у “спеціальних закладах” роками не вирішувала проблеми, а лише посилювала відчуження. Інклюзія не є поблажливістю чи винятком, мова про базове право людини бути присутньою у суспільстві нарівні з іншими.
🙌Дякуємо Кафедрі психології за цю організацію заходу, за розмову та нагадування, що найбільші бар’єри часто знаходяться не в тілі людини, а в тому і тих, хто її оточує.